Як усе починалося? Пригадує Наталія Пантелеймонівна Пташкіна - перший директор Чернігівського обласного центру зайнятості, яка стояла у витоків створення служби зайнятості в нашій області, більше 20 років займалась укомплектуванням кадрами підприємств, з них 14 – очолювала обласне бюро з працевлаштування населення.
-- На невеликий за чисельністю колектив обласного бюро з працевлаштування населення, який на початку 70-х років минулого століття налічував всього 6-7 чол., було покладено непрості завдання, - пригадує Н.Пташкіна. - Оскільки на той час вважалося, що безробіття в нашій країні не існувало, то вони зводились до боротьби з плинністю кадрів на підприємствах, укомплектування їх працівниками. До речі, не безкоштовно. За кожного працевлаштованого підприємство перераховувало кошти, на які і функціонувало бюро. В нашій області існувало, крім обласного, 3 міських і 8 районних бюро з працевлаштування.
Оскільки безробіття не визнавалось як явище, то, звісно ж, не велося ніякого обліку безробітних. Це були часи, коли прохідні заводів рясніли оголошеннями: “Підприємству потрібні”. Тому ті, хто зверталися за допомогою у працевлаштуванні до бюро, відразу отримували направлення на роботу. Складніше було з тими, хто ухилявся від праці. Виявити таких людей допомагали спеціальні «комісії по тунеядству», до складу яких входили і працівники міліції.
З метою забезпечення народного господарства робочою силою здійснювали її плановий перерозподіл у необхідних для держави напрямках шляхом організованого набору. Отож формували із непрацюючих громадян так звані “трудові загони” і відправляли у місця, які потребували робочої сили: на будівництво залізничних доріг, вирубку лісу, зведення електростанцій тощо. Займалися переселенням цілих сімей. Так наші земляки опинялися в різних куточках Радянського Союзу: в Запорізькій та Амурській областях, Хабаровському та Приморському краях. Це була складна і відповідальна справа. Нерідко доводилось допізна засиджуватись на роботі, перейматися долею кожного непрацюючого, переконувати, доводити, вмовляти.
Перехід до ринкових відносин, що супроводжувався змінами у галузевій структурі народного господарства та ліквідацією збиткових підприємств, зумовив звільнення значної кількості працюючих. На порядок денний постало питання перебудови діючої служби з працевлаштування з метою комплексного вирішення проблем ринку праці, регулювання зайнятості населення, організації професійного навчання та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих.
Розпочалася підготовча робота. Завідуючих бюро з працевлаштування спочатку зібрали на навчання до Москви, потім – до Києва. Переймати досвід їздили до Угорщини та Німеччини. “У них тоді було так, як у нас зараз: ошатні зручні приміщення, оснащені комп’ютерною технікою, продумана до дрібниць технологія прийому, - говорить Наталія Пантелеймонівна. – Ми ніяк тоді не могли зрозуміти, чому на першому плані для них були роботодавці. Адже допомоги, на наш погляд, в першу чергу потребували люди, які опинилися без роботи”.
Початок створення в області місцевих структур державної служби зайнятості (покладено рішенням виконкому обласної Ради народних депутатів від 25 лютого 1991 року) перший директор обласного центру зайнятості згадує з ледь помітною посмішкою, без зайвих емоцій і нарікань. Можна лише уявити собі, що звалилося на її жіночі плечі: пошук приміщень центрів зайнятості, укомплектування кадрами, технікою, організація навчання працівників. Все потрібно було вирішувати оперативно, в стислі терміни. І вже з липня в області розпочався прийом незайнятих громадян.
“Обласний центр зайнятості тоді розміщувався там, де й зараз - по вул. Коцюбинського, 40, в одному приміщенні з управлінням праці. Штат з чотирьох чоловік, включаючи директора, займав всього 2 кімнати на першому поверсі. Серед тих, хто стояв у витоків створення служби зайнятості - Петро Григорович Малиш. Він на той час очолював відділ працевлаштування і громадських робіт, а до цього був моїм надійним помічником, заступником завідуючого обласного бюро з працевлаштування населення. Не можу не згадати й нині покійного Павла Феодосійовича Овдієнка, який, перебуваючи на посаді завідуючого відділом праці облвиконкому, опікувався створенням в області бюро з працевлаштування населення, а в подальшому присвятив себе роботі в обласному центрі зайнятості, створював і розвивав систему соціальних послуг незайнятому населенню. Сьогодні мені надзвичайно приємно бачити і усвідомлювати, що робота, розпочата багато років тому, має такий чудовий результат: служба зайнятості стала потужною соціальною структурою, здатною повернути надію і впевненість людям, які опинилися без роботи.