Найцікавіше вивчати історію не наборами дат визначальних подій, а емоціями тих, при кому така історія створювалась. Підхоплюючи хвилю публікацій до 30-річчя створення державної служби зайнятості, ми також хочемо поділитись розповіддю про становлення служби зайнятості очима нашої колеги.
Галина Миколаївна Маркевич починала свою роботу в бюро з працевлаштування наприкінці 80-х. У м. Чернігові бюро розміщувалась у невеликому дерев’яному будиночку по вулиці Ремісничій. До сьогодні будівля не збереглась, але досі про її існування нагадує маленький вказівник «Бюро по трудоустройству», що ледь видніє з-під шарів фарби і часу на розі вулиць Ремісничої і Коцюбинського.
Створення державної служби зайнятості було зумовлено «тектонічними» змінами в економіці країни. Закриття великих підприємств, реорганізація секторів народного господарства, переформатування суспільних відносин призвели до вивільнення великої кількості працівників. Центри зайнятості стали потужним інструментом стримування соціальної напруги серед населення. Запроваджені державою виплати безробітним за відсутності достатньої кількості вільних робочих місць багатьом дозволили пережити ті складні часи.
Галина Миколаївна згадує, що починали прийоми незайнятого населення колективом у складі з восьми фахівців. Нарахування виплат здійснювалось вручну, адже про програмне забезпечення на той час залишалось тільки мріяти. Безробітні отримували щось на зразок чеку і для його переведення в готівку потрібно було звернутись до спеціальної ощадкаси.
Особливим попитом, за словами Галини Миколаївни, користувались на той час семінари, які організовував центр зайнятості. Сучасні технології дозволяють знайти будь-яку інформацію в мережі за лічені хвилини, але на той час чи не єдиним достовірним джерелом практичних порад і роз’яснень щодо прав безробітних на ринку праці були саме фахівці центру зайнятості.
«Найскладніше було, напевно, наприкінці 90-х, - пригадує наша колега, – адже пік безробіття припав саме на ті часи. Уявіть собі попит на ту невелику кількість пропозицій роботи, якщо наступного дня після появи вакансії кондуктора тролейбуса до відділу кадрів із самого ранку вишикувалась чимала черга із бажаючих працювати. Якщо говорити цифрами, то пам’ятаю місяці, коли на обліку в міському центрі зайнятості перебувало понад 12 тисяч безробітних – практично кількість населення якогось невеликого містечка».
Оскільки Галина Миколаївна Маркевич найтриваліше в своїй роботі опікувалась професійним навчанням безробітних, то особливі спогади у неї пов’язані саме з цим напрямом: «Ми зіткнулись з величезним розривом між попитом і пропозицією на ринку праці. Вирішення цієї проблеми полягало у якнайшвидшій перекваліфікації тих, хто залишився «за бортом». Професійне навчання організовувалось, в першу чергу, за тими професіями, за якими було реально знайти роботу – сфера торгівлі і послуг, будівництво. Попит був настільки високим, що відбір на навчання серед бажаючих проводився практично на конкурсній основі. Надзвичайно приємно було потім зустрічати колишніх клієнтів вже на нових робочих місцях, знайдених за набутою професією».
Потужний стрибок у розвитку державної служби зайнятості відбувся із запровадженням загальнообов’язкового державного соціального страхування на початку 2000-х. В той же час у центрах зайнятості розпочалося впровадження Єдиної технології обслуговування незайнятого населення, розробленої за найкращими європейськими практиками стандартів взаємодії з клієнтами.
Галина Миколаївна пригадує про ті часи: «Раніше, обираючи шляхи працевлаштування наших клієнтів, ми діяли скоріше інтуїтивно, використовували власний досвід і досвід колег. А із запровадженням новітніх технологій ми отримали дієві інструменти сприяння зайнятості. Здавалось, що все було продумано до дрібниць – логічно сформовані сектори центру зайнятості допомогли розділити потоки клієнтів і прибрати черги, а чіткі набори послуг і послідовність дій для окремих груп безробітних допомогли суттєво підвищити ефективність нашої роботи. Можна сказати, саме тоді було закладено міцний фундамент для подальшого розвитку служби».
З особливою теплотою наша героїня говорить про колектив міського центру зайнятості: «Змінювались часи, змінювались працівники, проте незмінним залишався командний дух колективу – найскладніші випробування ми долали як єдине ціле, підтримуючи і надихаючи один одного. Мені б дуже хотілося, щоб молоде покоління фахівців служби зайнятості, окрім нашого професійного досвіду, не загубило і таке наше надбання як згуртованість. Адже у цьому сила нашої служби, перевіреної часом і людьми».