В історії діяльності будь-якої установи є люди, про яких кажуть: «Віддані професії». У Чернігівському обласному центрі зайнятості такою є Тетяна Михайлівна Лабунець, яка працює у службі майже від її заснування, пройшовши шлях від спеціаліста до начальника відділу. У колективі вже давно переконалися, що поруч з ними не просто професіонал, а людина неординарна, цілеспрямована, відповідальна, а ще – порядна і доброзичлива. Завдяки цим якостям і сумлінному ставленню до роботи вона користується неабияким авторитетом у колег.
Сама ж героїня зізнається: «Інколи запитую себе, як би склалося моє життя, якби не служба зайнятості? І відповіді не знаходжу. Напевно тому, що не уявляю себе без своєї роботи. За 29 років вона для мене стала і покликанням, і вибором, і задоволенням, і долею». І з цим важко не погодитись, адже це було її перше робоче місце, тут вона зустріла свого майбутнього чоловіка, тут відбулося її професійне становлення і ріст по кар’єрних сходинках.
А в школі Тетяна й гадки не мала, що все складеться саме так. Відмовившись продовжити династію будівельників, професію обирала самостійно і зважено. Так як улюбленим предметом була математика, то вирішила вступати на факультет кібернетики Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченка. Прагнула вивчати прикладну математику, а також програмування, комп’ютерні науки. На той час це було щось нове, а отже цікаве і головне – перспективне, бо такі випускники були затребувані практично у всіх галузях. До речі, держава також заохочувала підготовку відповідних спеціалістів – їм навіть стипендію платили значно вищу, ніж на інших факультетах.
Отож, коли у 1991 році випускниця столичного вузу повернулася до рідного Чернігова, проблем із працевлаштуванням у неї не виникло. Комп’ютеризація ще тільки починалася і у обласному центрі зайнятості, у складі відділу працевлаштування, було створено сектор АСУ із двох спеціалістів, одним з яких стала Тетяна. Пригадує, що на той час в структурі налічувалось всього шість комп’ютерів: по два – в обласному та Чернігівському міському центрах зайнятості, по одному – в Ніжинському та Бобровицькому центрах зайнятості. Починали працювати, як то кажуть, з нуля - ні локальних мереж, ні досвіду роботи ні в кого не було. Та й, чесно кажучи, деякий час доводилось долати несприйняття в колективі нових форм роботи.
Перша мережева програма по обліку безробітних та шукачів роботи з’явилася у 1995 році. А з наступного року розпочалася стрімка реєстрація безробітних, яка досягла свого піку у 2000 році (на обліку перебувало 87,4 тис. осіб). І це були важкі часи, коли центри зайнятості не справлялися з обліком такої кількості громадян, виникали величезні черги. Тоді багато хто з фахівців не витримував, кидав роботу. Та це не про Тетяну Михайлівну. Небагатослівна, стримана в емоціях, від природи наполеглива та відповідальна, вона не звикла зупинятися на півдорозі. І в цьому, напевно, секрет її успіху. З гордістю згадує ті часи, коли служба зайнятості із запровадженням на початку 2001 року загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, розпочала побудову нової системи надання соціальних послуг. Це були часи створення потужної матеріально-технічної бази, впровадження інноваційних технологій. Без перебільшення можна сказати, що відділ АСУ на той час став одним з ключових, а тому поповнився новими кадрами, а Тетяні Михайлівні, як найдосвідченішій, довірили посаду заступника начальника.
З впровадженням Єдиної інформаційно-аналітичної системи (ЄІАС) значно побільшало комп’ютерної техніки, з’явились нові локальні мережі, корпоративний канал. Каже: «Працювати було нелегко, проте цікаво. А ще, напевне, було усвідомлення причетності до чогось важливого, принципово нового та необхідного».
Вже 5 років Тетяна Михайлівна Лабунець працює на посаді начальника відділу інформаційних систем обласного центру зайнятості. Вона поєднує в собі здатність та вміння керувати, вчити персонал і водночас бути хорошим товаришем. Тому й сформувався навколо неї колектив однодумців та професіоналів.
При всіх своїх чеснотах має ще одну і, мабуть, головну для жінки – вона щаслива дружина і мати двох прекрасних синів. Це її гордість: старший вчиться на землевпорядника, а молодший – школяр, якому незабаром доведеться обирати професію. І тут можемо прогнозувати – вона обов’язково буде затребуваною на ринку праці.