Працевлаштування учасників АТО для служби зайнятості завдання серед пріоритетних. Адже йдеться про людей, які побували на межі життя і смерті, були свідками гибелі своїх друзів, відчули власну відповідальність за долю країни. У них своє бачення реальності, непроста адаптація до мирного життя.
Анатолій Котляр ніколи не збирався воювати. Навіть у дитинстві, на відміну від багатьох ровесників, не мріяв про професію військового. Усвідомлено обрав собі професію електрогазозварника. А вже навчаючись у Ніжинському ліцеї побуту та сервісу додатково опанував ще й навички монтажника санітарно-технічних систем і устаткування. Працювати пішов на залізницю – і цікаво, і зарплата добра.
Та життя внесло свої корективи – у 2018 році Анатолій пішов захищати країну. Три довгі роки його чекали вдома мама, дружина, донька.
Демобілізувавшись, почав шукати роботу. Самотужки було складно, тому звернувся за допомогою до служби зайнятості. Активно відвідував підприємства, та пошуки були безрезультатними – десь були не раді йому, а десь робота не задовольняла його. І чоловік почав перейматися, що не зможе знайти роботи в Ніжині, а їхати на заробітки від сім’ї, дружини та донечки, був не готовий.
Та не даремно кажуть, що тому, хто стукає у всі двері, відчиняють. Успіх у пошуку прийшов неочікувано. У Ніжинському об'єднаному міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки з’явилася вакансія водія. Анатолій довго не роздумував, погодився на пропозицію роботодавця та вже два місяці при роботі. Чоловік звикає до мирного життя, забути про війну допомагають робочі будні та щоденні турботи про родину, а наснаги додає щастя бачити як росте донька Полінка.