23.02.2022 | 14:28

Застосування праці іноземців є одним з атрибутів сучасної глобалізованої економіки. Законодавство України детально визначає процедуру застосування праці іноземців та осіб без громадянства. Основні аспекти регулювання розкриті у Законі України «Про зайнятість населення» (далі - Закон про зайнятість), а саме у Розділі VII «Застосування праці іноземців та осіб без громадянства в Україні».

1. Існує коло іноземців, на яких поширюється особливий порядок працевлаштування.

Роботодавці мають право на застосування праці іноземців та осіб без громадянства на території України на підставі дозволу, що видається територіальними органами Державної служби зайнятості (ч. 1 ст. 42 Закону про зайнятість). Роботодавець отримує також дозвіл для таких категорій осіб, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України: 1) відрядженні іноземні працівники; 2) внутрішньокорпоративні цесіонарії; 3) іноземці та особи без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 4) особи, які подали заяву про визнання особою без громадянства, та особи, які оскаржують рішення про відмову у визнанні особою без громадянства (ч. 1 ст. 42-1 Закону про зайнятість). Особливими категоріями іноземців та осіб без громадянства, які претендують на працевлаштування в Україні, є: 1) іноземні високооплачувані професіонали; 2) засновники та/або учасники, та/або бенефіціари (контролери) юридичної особи, створеної в Україні; 3) випускники університетів, що входять до першої сотні у світових рейтингах університетів, відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України; 4) іноземні працівники творчих професій; 5) іноземні ІТ-професіонали; 6) гіг-спеціалісти (ч. 2 ст. 42-1 Закону про зайнятість).

2. Встановлено порядок отримання дозволу на працевлаштування іноземців.

Як зазначено у ч. 1 ст. 42-2 Закону про зайнятість, для отримання дозволу роботодавець подає до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, такі документи: 1) заява за формою, встановленою КМУ, в якій роботодавець підтверджує, що посада, на якій застосовуватиметься праця іноземця або особи без громадянства, чи роботи (послуги), які виконуватиме (надаватиме) гіг-спеціаліст, відповідно до законів України не пов’язана з належністю до громадянства України і не потребує надання допуску до державної таємниці; 2) копії сторінок паспортного документа іноземця або особи без громадянства з особистими даними разом з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому порядку; 3) кольорова фотокартка іноземця або особи без громадянства розміром 3,5 x 4,5 сантиметра; 4) копія проекту трудового договору (контракту) або гіг-контракту з іноземцем або особою без громадянства, посвідчена роботодавцем. Для працевлаштування окремих категорій іноземців та осіб без громадянства роботодавець додатково подає документи, передбачені ч. 2 ст. 42-2 Закону про зайнятість.

Відповідно до ч. 3 ст. 42-1 Закону про зайнятість, роботодавець може отримати дозвіл, за умови виплати заробітної плати у розмірі не менш як:

— 5 мінімальних заробітних плат — іноземцям та особам без громадянства - найманим працівникам у громадських об’єднаннях, благодійних організаціях та закладах освіти, визначених у статтях 34, 36, 37, 39, 41, 43, 48 Закону України «Про освіту»;

— 10 мінімальних заробітних плат — для всіх інших категорій найманих працівників.

Відповідно до ч. 1 ст. 42-3 Закону про зайнятість дозвіл видається на строк:

1) дії трудового договору (контракту) або гіг-контракту, але не більш як на три роки — для особливих категорій іноземців та осіб без громадянства, визначених частиною другою статті 42-1 цього Закону;

2) дії договору (контракту), укладеного між українським та іноземним суб’єктами господарювання, але не більш як на 3 роки — для відряджених іноземних працівників;

3) дії рішення іноземного суб’єкта господарювання про переведення іноземця або особи без громадянства на роботу в Україну та контракту, укладеного між іноземцем або особою без громадянства та іноземним суб’єктом господарювання, про переведення на роботу в Україну — для внутрішньокорпоративних цесіонаріїв;

4) дії трудового договору (контракту), але не більш як на 1 рік — для всіх інших іноземних найманих працівників.

За наявності підстав дія дозволу може продовжуватися необмежену кількість разів у порядку, визначеному ч. 3 ст. 42-2 Закону про зайнятість. Розмір плати за видачу або продовження дії дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства встановлено у ст. 42-4 Закону про зайнятість. Порядок прийняття рішень про видачу, продовження дії або внесення змін до такого дозволу визначається статтями 42-5, 42-7 Закону про зайнятість.

Без передбаченого статтею 42 Закону про зайнятість дозволу здійснюється працевлаштування осіб, зазначених у ч. 6 ст. 42 даного Закону.

3. Укладення трудового договору з іноземцями відбувається з урахуванням певних особливостей.

Роботодавець зобов’язаний укласти з іноземцем чи особою без громадянства трудовий договір (контракт) не пізніш як за 90 календарних днів з дати видачі дозволу та у десятиденний строк після укладення трудового договору (контракту) надати його копію, засвідчену роботодавцем, територіальному органу ДСЗ (ч. 4 ст. 42-7 Закону про зайнятість).

Відповідно до частини першої статті 42-2 Закону про зайнятість для отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства роботодавець подає до територіального органу ДСЗ також копію проекту трудового договору (контракту) з іноземцем або особою без громадянства, посвідчену роботодавцем, а після укладання трудового договору (контракту) згідно з отриманим дозволом, відповідно до ч. 4 ст. 42-2 Закону — засвідчену копію трудового договору (контракту) з відповідною оплатою праці іноземного працівника (Лист Державної служби України з питань праці від 29.11.2017 р.).

Відповідно до Закону про зайнятість дозвіл видають на визначений строк, тому трудовий договір з іноземним працівником може бути винятково строковим, його строк не може перевищувати строк дії відповідного дозволу. На цьому наголошують практикуючі юристи.

4. Визначено специфіку застосування праці іноземців у разі сумісництва та суміщення.

Праця іноземців та осіб без громадянства може застосовуватися на різних посадах в одного або декількох (двох і більше) роботодавців, за умови отримання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства (далі - дозвіл) на кожній посаді. Праця іноземних високооплачуваних професіоналів може застосовуватися без дозволу на посадах за сумісництвом, якщо строк дії трудового договору на посаді за сумісництвом не перевищує строк дії дозволу за основним місцем роботи (ч. 2 ст. 42 Закону про зайнятість). Іноземний найманий працівник може суміщати роботу на посаді, визначену дозволом, з роботою на посаді тимчасово відсутнього працівника, за умови, що суміщення триває не більше 60 календарних днів протягом календарного року (ч. 3 ст. 42 Закону про зайнятість).

5. Встановлено відповідальність роботодавців і працівників за недотримання порядку працевлаштування іноземців.

У разі застосування роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця на умовах трудового або іншого договору без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства, стягується штраф за кожну особу у 20-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення; на інших умовах, ніж ті, що передбачені зазначеним дозволом, або іншим роботодавцем, стягується штраф за кожну особу у 10-кратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої на момент виявлення порушення (ч. 5 ст. 53 Закону про зайнятість).

Слід зазначити, що санкції за недотримання встановленого порядку застосування праці іноземців містяться також у Кодексі України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Зокрема, встановлено відповідальність посадових осіб підприємств, установ і організацій та фізичних осіб - підприємцями, які використовують найману працю, за:

а) допуск до роботи іноземця або особи без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, на умовах трудового договору (контракту) без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства (ч. 3 ст. 41 КУпАП);

б) порушення порядку працевлаштування, якщо ці дії сприяють іноземцям та особам без громадянства в ухиленні від виїзду з України після закінчення терміну перебування або спрямовані на їх незаконну реєстрацію, оформлення документів на проживання іноземців та осіб без громадянства (ст. 204 КУпАП).

Відповідальність несуть також іноземці та особи без громадянства за працевлаштування без відповідного дозволу на це (ч. 1 ст. 203 КУпАП).